​

Поточне відкрите заняття проводиться відповідно до графіка, що складається на початку кожного нового навчального року, з охопленням всього педагогічного складу технікуму, вказівками щодо дати, теми і місця проведення такого заняття. При складанні графіка необхідно враховувати власні побажання викладачів, за якими залишається право вибору теми і дати відкритого заняття.

Разом з тим, при плануванні відкритих занять керівництво навчального закладу повинно мати на увазі, що заняття зараховується як відкрите лише за умови присутності на ньому не менш як 3 членів циклової комісії. В іншому випадку проведене заняття кваліфікується як взаємовідвідування. Остаточний графік відкритих занять затверджується на засіданні методичної ради або цикловими комісіями із занесенням відомостей до протоколу.

Слід враховувати, що після самого відкритого заняття повинно відбутися його обговорення на найближчому засіданні циклової комісії із занесенням результатів обговорення до відповідних протоколів.

В окремих випадках допускається внесення змін до графіка. Наприклад, у разі хвороби викладача, термінового відрядження тощо. Тоді відкрите заняття переноситься на інший раз, але ні в якому разі не відміняється.

Відомості щодо проведення пробних і конкурсних занять оголошуються окремо за мірою необхідності. Повідомлення про конкурсне відкрите заняття прийнято робити через об’яву, яка вивішується на дошці оголошень технікуму не менш, ніж за тиждень до його проведення. Це робиться з метою реалізації принципу гласності й прозорості. Тож на пробних заняттях, окрім членів циклової комісії повинні бути присутніми представники навчально-методичної ради технікуму, а на конкурсних заняттях - всі бажаючі.

Методична робота викладача на підготовчому етапі

Підготовчий етап розпочинається із надання відомостей до графіка циклової комісії. При цьому сам викладач повинен визначитися у наступному:

1. З якої навчальної дисципліни з числа тих, що він викладає, йому хотілося б провести заняття.

2. Яка з тем даної дисципліни може бути представлена найбільш виграшно.

3. На якому з видів занять (лекція, семінар, практичне заняття) найкраще проявиться індивідуальна педагогічна майстерність.

4. У який період буде більше можливостей краще підготуватися до відкритого заняття.

5. Якщо викладач ознайомлений зі студентською аудиторією, то - в якій групі краще проводити таке заняття.

Саме конкретні відповіді на поставлені питання у подальшому стають запорукою успішного проведення відкритого заняття.

Основним орієнтиром при визначенні змісту занять виступають тематичні плани і програми. При цьому слід враховувати, що у навчально-методичних комплексах, як правило, вже представлені питання на конкретні семінари або завдання на практичні заняття з переліком рекомендованої літератури. Відповідно викладач сам повинен добре орієнтуватися в цій літературі. Крім того, на етапі підготовки він має ще раз переглянути нормативні акти, бюлетені передового досвіду, періодичні видання, а також монографії, матеріали наукових конференцій. Така робота виконує інформаційно-накопичувальну функцію. Абсолютно не обов’язково всі матеріали увійдуть до конспекту заняття, але викладач у цьому випадку має значно більше можливостей щодо відбору найважливішого, найкращого.

Наступний крок передбачає складання плану-конспекту заняття. Він повністю залежить від обраного виду заняття. Єдиним спільним компонентом для всіх видів занять виступають визначені на початку конспекту групи цілей: навчальних, розвиваючих і виховних.

Текст класичної лекції, окрім плану, повинен містити і певні теоретичні положення, і наведення прикладів, проміжні і остаточні висновки, настанови щодо самостійної роботи під час підготовки до семінарів і практичних занять.

План-конспект традиційного семінару відображає вступне слово викладача, питання відповідно до плану, стислі відповіді на кожне з питань, варіанти додаткових уточнюючих, проблемних запитань, підсумки заняття.

План-конспект практичного заняття містить вступне слово викладача, стислий етап актуалізації теоретичних відомостей з теми, фабули завдань і варіанти їх вирішення, можливі додаткові або проблемні питання, на яких слід буде зосередитися більш детально.

При складанні плану-конспекту, окрім змістовної сторони, слід відтворити основні прийоми і методи, що будуть використовуватися при проведенні заняття.

Бажано також на полях вести приблизний хронометраж, тобто розрахувати, скільки часу може відводитися на кожний елемент заняття.

Окремим питанням стоїть використання наочності й технічних засобів навчання (ТЗН). В ідеалі заняття повинно супроводжуватися демонстрацією тих чи інших відомостей у вигляді таблиць, алгоритмів, схем, фотодокументів, фрагментів відеофільмів, оскільки зорове сприйняття є найбільш вагомим каналом закріплення інформації у свідомості особистості. Разом з тим, коли це робиться лише тільки на відкритому занятті, стає очевидним, що викладач не має навичок роботи із цими засобами. В свою чергу, це може призвести до певних збоїв у проведенні заняття і погіршити загальне враження від нього. Безумовно, систематичне використання ТЗН сприяє підвищенню педагогічного рейтингу викладача, адже сприяє підвищенню ефективності навчання.

Проблемним є і питання щодо оповіщення групи про відкрите заняття. Ідеальний педагогічний контроль передбачає, що група працює у своєму звичайному режимі. Безумовно, викладач може попередити студентів про присутність на наступному занятті членів циклової комісії. В цьому випадку ніяких порушень етики немає. Але зовсім неприпустимо, коли викладач, бажаючи виглядати краще, розподіляє питання семінару між студентами або на попередньому занятті вже вирішує заготовлені завдання. Така "показуха" іде не на користь справі, більше того, вона розпещує учнівську молодь, і по суті є антипедагогічною.

Апробований план-конспект відкритого заняття є прекрасним джерелом формування фондових матеріалів циклової комісії. І абсолютно вірно роблять ті керівники, які потім один примірник такого плану-конспекту зберігають в цикловій комісії або методичному кабінеті. По-перше, це дає можливість уявити суть заняття тим викладачам, які через об’єктивні обставини не змогли бути присутніми на ньому. По-друге, оскільки матеріали для  відкритого заняття відбираються значно ретельніше і вимогливіше, то й інші викладачі зможуть внести зміни і доповнення до своїх планів-конспектів. По-третє, в технікумі іде природний процес оновлення педагогічних кадрів, тому архів планів-конспектів відкритих занять разом з іншими фондовими матеріалами циклових комісій дає чудову нагоду молодим викладачам, ознайомитися із найкращими зразками методичних документів, аналоги яких їм прийдеться потім складати самостійно.

Все перелічене означає, що на підготовчому етапі при складанні плану-конспекту викладач повинен передбачувати, що ці матеріали готуються не як одноразова акція, а вони слугуватимуть і   потім.

Особливості методики проведення відкритих лекцій

Гарно підготовлена лекція, безумовно, є запорукою успішного її проведення. Разом з тим, чимало залежить і від того, наскільки вдало викладач вміє реалізувати все заплановане.

Традиційна структура лекції виглядає так:

• Повідомлення теми;

• Ознайомлення з планом;

• Перелік рекомендованих літературних джерел;

• Нагадування змісту попередньої лекції, пов’язування його з новим матеріалом;

• Реалізація тез лекції (змістовна частина лекції) з підведенням підсумків кожного питання;

• Підведення підсумків лекції, відповіді на питання;

• Повідомлення теми наступного заняття.

Разом з тим, такий порядок не є догмою. Іноді оголошенню теми може передувати невеличкий вступ, конкретний випадок, цікава історія, що, з одного боку, допоможе зосередити увагу, з іншого, - логічно підведе до значущості самої теми. Крім того, цей перелік може доповнюватися вказівкою на міжпредметні зв’язки або методичними рекомендаціями щодо підготовки до семінарських, практичних занять. Все залежить від індивідуального бачення самого викладача, в чому полягає його творчість і неповторність. Однакових рецептів немає і не може бути. Хоча існують і деякі універсальні поради.

1. Лекція за законами діалектики повинна і охопити всі зазначені в плані питання, і залишити простір для подальшої самостійної роботи. Вже на цьому етапі слід спроектувати, що подальший семінар - це не репродукція, не переказ базових положень лекції, а сумісне обговорення проблеми.

2. Лекція не повинна перетворюватися на диктант. Тому темп мовлення повинен коливатися. Там, де надаються важливі положення, тлумачення термінів, темп має уповільнюватися. Там, де наводяться приклади, загальні моменти, темп можна прискорити.

3. Інтонація, з якою надається теоретичний матеріал, відіграє дуже важливу роль. Монотонне бубоніння призводить до швидкої втомлюваності студентів, втрати цікавості до проблеми. Саме інтонація підкреслює, що є найважливішим. При цьому особлива увага повинна звертатися на логічний наголос, яким виділяються ключові слова.

4. Увага не буває постійною. Після 12-15 хвилин її рівень починає знижуватися. Тому необхідно слідкувати за аудиторією, і при появі перших ознак втоми, зниження рівня уваги необхідно розповісти цікавий приклад, кумедну ситуацію, пов’язану з проблемами, розглядуваними під час лекції.

5. Для встановлення і підтримання контакту з аудиторією не зайве після викладення певних положень перепитати, чи всім зрозуміло сказане. За необхідності стисло переказати головне у вигляді резюме.

Можна виділити три етапи по формуванню нової установки на співпрацю. На першому етапі викладач може повідомити студентам як буде проходити лекція. Успіх першого етапу полягає у тому, що у студента виникає бажання спілкуватися з викладачем як з людиною і професіоналом. В основі другого етапу лежить відношення співробітництва, що передбачає, що всі проблеми вирішуються разом викладачем і студентами. Співпрацюючи, сторони разом думають над проблемою і шукають вихід. Тому для викладача продемонструвати співробітництво - це означає щиро розповісти студенту про свої переживання з приводу заняття, а не заковуватись в броню недоступності і холодності. На третьому етапі дії студентів ще не впевнені, вони не почувають себе розкуто, допускають помилки. Важливо не оцінювати їх дії, а показувати їх можливості, використовувати цікаве в подальшій роботі. До висловлювань студента рекомендується відноситись як до думки співробітника.

1. В кінці лекції необхідно пов’язати закінчення з початком, щоб підкреслити вичерпність змісту даної теми. Важливою складовою частиною всього лекційного процесу є відповіді на запитання. Саме питання є показником того, наскільки лекція захопила, студентів. Чіткі і короткі відповіді на них мають велику смислову цінність. Вони не лише доводять і уточнюють матеріал лекції, але мають також самостійне значення. Не сковані теоретичною схемою відповіді на запитання дають викладачу можливість вийти, так би мовити, на широкий “оперативний” простір або ж значно розширити тематичні межі лекції, а також ще більше повернути її до життя. Ось чому іноді буває, що відповіді на питання виявляються цікавішими самої лекції, якщо, звичайно, викладач чудово володіє матеріалом. Необхідно розуміти всю важливість цієї процедури і внутрішньо до неї готуватися ще до початку лекції.

Методика проведення лекції знаходиться у повній відповідності до наступних аспектів її оцінювання, а саме:

1. Зміст лекції - науковість, відповідність сучасному рівню розвитку науки, наявність проблемних питань, вірне їх трактування. Висвітлення історії питання, різних концепцій, зв’язок з практикою. Зв’язок з попереднім і наступним матеріалом, внутрішньопредметні та міжпредметні зв’язки;

2. Специфіка викладання лекції - чітка структура лекції. Дотримання плану лекції. Доступність та послідовність викладання матеріалу, роз’яснення нових термінів та понять. Доказовість та аргументованість. Виділення головної думки та висновків. Використання методів індукції (приклади, факти, які підводять до наукових висновків), дедукції (роз’яснення загальних положень з наступним показом можливості їх використання на прикладах), евристичного методу (розділення проблеми на частини і здійснення студентами окремих кроків по вирішенню підпроблеми), методу проблемного викладення (викладач формулює проблему і показує шляхи її вирішення, студенти спостерігають за логікою вирішення). Використання викладачем наочних посібників, технічних засобів навчання, опорних матеріалів (таблиці, алгоритми, конспекти з опорними сигналами, схеми тощо.

3. Керівництво роботою студентів - надання можливості студентам конспектувати лекцію (повільний темп - при необхідності, повтор, пауза). Активізація мислення шляхом висування проблемних питань та вирішення суперечок в ході лекції. Підтримка уваги - риторичні питання, жарти, ораторські прийоми;

4. Лекторські дані - знання предмету, емоційність, голос, дикція. Ораторське мистецтво, культура мови, зовнішній вигляд, вміння встановити контакт.

Особливості методики проведення відкритих семінарських занять

Успіх семінарських занять значною мірою залежить від їх раціональної організації та активних методів проведення:

• тематичні дискусії та диспути;

• колективний пошук відповідей і ролей;

• бесіда і вільний обмін думками;

• інформація про конструктивні пропозиції студентів;

• ігрове проектування.

Крім організаційних моментів, важливу роль відіграє  методика проведення семінарських занять. Основними методами проведення є розповідь викладача (вступне і заключне слово) і студентів, а також бесіда, ілюстрації і демонстрації, екскурсії. Звичайно, всі вони використовуються не ізольовано, а в єдності. Не існує жодного семінарського заняття, яке б проводилось одним методом. На кожному з них застосовуються різні методи, хоч один з них може бути і домінуючим.

Основною складовою частиною більшості семінарських занять є виступи студентів. А ці виступи можуть бути у вигляді розповіді (інколи включають елементи лекції), ілюстрації і демонстрації. Після виступу студента розгортається бесіда, в якій бере участь як доповідач, так викладач і студенти.

Під час проведення семінарських занять викладач:

• повторює і закріплює знання студентів;

• демонструє неоднозначність підходів до вирішення теоретичних проблем;

• готує до застосування теоретичних відомостей на практиці;

• контролює засвоєння матеріалу.

Під час проведення семінарського заняття слід виділяти і тримати під увагою такі основні компоненти:

• вступне слово викладача (визначається основна мета семінарського заняття; місце, що займають питання даного семінарського заняття в курсі, який вивчається; головні питання семінарського заняття; методичні рекомендації щодо виступу студентів з даної тематики);

• обговорювання питань семінарського заняття (використання обґрунтованих міркувань студентів з приводу виступів учасників семінарського заняття, запитань, які виникають у студентів, організація дискусії, корегування її в межах запланованої теми, короткий висновок після кожного питання);

• заключне слово (реалізація мети семінарського заняття, конструктивний аналіз усіх виступів та відповідей, стимуляція активності студентів).

Студенти під час семінару можуть виступати з рефератами. Кожний доповідач повинен викласти зміст реферату усно за 10-15 хв. Студенти та викладач ставлять запитання, а виступаючі на них відповідають. Після цього виступають рецензенти від студентів, що попередньо ознайомились із текстами рефератів.

Подальший перебіг семінарського заняття передбачає виступи студентів, які зобов'язані висловити свою думку про реферат, про виступи товаришів, викласти суть однієї з проблем, винесених на розгляд на семінарське заняття. Виступ студентів не бажано переривати або виправляти. Робити це можна лише у разі грубих помилок. Після виступу можна ставити запитання.

В кінці заняття керівник підводить підсумки, дає оцінку виступів (якщо цього не було зроблено при обговоренні кожного питання) та настанови щодо підготовки до наступних занять.

Останнім часом у методиці проведення семінарських занять застосовується                           багато      різноманітного,  практично використовуються різні варіанти їх проведення. Частіше всього це семінарські заняття із заздалегідь підготовленими доповідями. Також застосовуються виступи спеціальних опонентів за доповідями рецензентів, співдоповідачів. В обговоренні доповідей беруть участь усі студенти групи. Таким чином, викладач має можливість краще оцінити ступінь розвитку пізнавальних здібностей та самостійності студента-доповідача, наявність творчого підходу до роботи. Інші учасники отримують цікаву нову інформацію протягом заняття, яка стимулює їх мислення, бажання приймати участь в обговоренні, керівник заняття (викладач) повинен мати обов'язково додаткові питання або вміти підготувати їх, зорієнтувавшись у ході виступів, помічаючи найбільш проблемні та цікаві моменти, які ведуть до подальшої дискусії.

Типовими помилками при проведенні семінарських занять є:

1. Намагання викладача перетворити семінар на лекцію, демонстрацію власних знань і професійної компетенції при низькій активності слухачів.

2. Повне наслідування лекції, коли на семінарі відбувається буквально дослівний переказ сказаного викладачем на лекції.

3. Перетворення виступу студента на діалог "викладач - студент" на фоні інертності аудиторії.

4. Відхід від зазначеної теми семінару, обговорення інших проблем.

5. Недотримання розподілу часу, відсутність пропорції часу при розгляді питань.

Що ж до проведення семінарських занять із використанням новітніх освітніх технологій, методів проблемного навчання, то це потребує, по-перше, свого окремого висвітлення, по-друге, значного досвіду роботи і педагогічної майстерності. Безумовно, саме у такий спосіб можуть проводитися показові заняття майстрів своєї справи. Але це є досить індивідуальним і не вкладається в рамки типових методик.

Особливості методики проведення відкритих практичних занять

Традиційно до складових елементів практичного заняття належать наступні етапи роботи:

• повторення базового теоретичного матеріалу шляхом фронтальної бесіди у вигляді питань студентам з певною послідовністю або відповіді викладача на незрозумілі питання лекції;

• пояснення нового типу задач з демонстрацією як загальних шляхів та правил рішення, так і розробки алгоритму їх рішення (для великої групи задач);

• організація рішення задач біля дошки (окремі студенти, повністю або самостійно);

• розбір їх рішення із опорою на теоретичний матеріал: пояснення домашнього завдання - зміст, методика роботи з ним, включаючи посилання на теоретичний матеріал.

На практичному занятті студенти під керівництвом викладача глибоко і всебічно обговорюють питання теми. Для посилення активності і закріплення знань викладач повинен залучати до участі в обговоренні теоретичних і практичних питань якомога більшу кількість студентів. Це досягається постановкою додаткових питань, спрямованих на розкриття, деталізацію різних аспектів основного питання, особливо практичного досвіду, складних ситуацій.

Після обговорення кожного питання викладачу доцільно дати оцінку виступів, акцентувати увагу на найбільш суттєвих положеннях, проблемах і можливих варіантах їх вирішення.

Велику користь на практичних заняттях дають розв'язування задач за методом конкретних ситуацій на основі первинних матеріалів. У кінці заняття викладач виставляє студентам оцінки за ступінь активності при обговоренні питань, за глибину засвоєння матеріалу, а також за належне виконання індивідуальних завдань і вміння використовувати отриманий матеріал. Оцінки, одержані студентом на практичних заняттях, враховуються при виставленні підсумкової оцінки з даної дисципліни.

Якщо студент пропустив заняття або під час занять не показав відповідних знань, йому призначається індивідуальна співбесіда як одна з форм контролю за засвоєнням навчального курсу.

Методика проведення практичних занять може бути різноманітною, вона залежить від авторської індивідуальності викладача, важливо, щоб різноманітними методами досягалася загальна дидактична мета.

Тобто на практичному занятті викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідно до сформульованих завдань.

Найбільш типовими помилками при проведенні відкритих практичних занять є:

1. Робота лише з тими студентами, які мають високі показники успішності;

2. Низький рівень активності групи, відсутність співробітництва і взаємодопомоги;

3. Неврахування рівня підготовленості групи: занадто складні чи занадто легкі завдання;

4. Намагання уникнути проблемних питань, що можуть виникати під час вирішення завдань;

5. Відрив теорії від потреб практики;

6. Диспропорція між індивідуальними і груповими завданнями;

7. Відсутність проміжних висновків, що відділяють одне завдання від іншого;

8. Суттєве порушення запланованого хронометражу;

9. Занадто велика дистанція між викладачем і слухачами, скутість викладача;

10. Недосягнення поставленої мети.

Безумовно, будь-яке відкрите заняття є своєрідним стресом і для викладача, і для групи, але вміння працювати з повною віддачею кожний раз, наявність глибокої професійної компетенції дозволяють продемонструвати високий рівень незалежно від присутності сторонніх осіб.